Звичай обманювати в день 1 квітня існує майже в усій Європі й Азії. Початок цього звичаю губиться в сутінках старовини.

Індійці напередодні весняного рівнодення, що припадає на початок квітня за стародавнім літочисленням Вед, святкують, чи святкували народження богині Сіти (або бога Шіви). Це свято називається у них Голі. Святкуючи його, індійці влаштовували сценічні вистави, а в тих виставах обманювали одне одного. Обманюючи, стародавні індійці вірили, що цим вони умиротворять своє божество.

Ісландські саги кажуть, що звичай обманювати в день 1 квітня введений богами в пам’ять Скадеї, дочки Тіясса. Цей звичай дуже поширений у Данії, Швеції та Норвегії.

В Англії 1 квітня — це день усіх дурнів. Обманутий у цей день називається квітневим дурнем. У Шотландії першоквітневий обман називається «гонити шуліку». У французів — «квітневою рибою». Походить ця назва ніби від того, що в день 1 квітня втік із в’язниці Людовік ХІІІ. Він перевдягнувся в одяг селянина і переплив річку, як риба.

У німців здавна існує звичай в день 1 квітня посилати хлопця до сусідів чи знайомих, щоб він побачив або попросив те, чого не можна ані побачити, ані попросити. Наприклад, голос якогось птаха або свист диявола. Походження цього звичаю пояснюється тим, що за середньовіччя в країнах Європи любили робити вистави сцен із Святого Письма. Якби ми мали більше відомостей про релігійні обряди дохристиянського періоду, нам би було легше встановити джерело — довідатися, звідки походить звичай обманювати 1 квітня. Більшість дослідників погоджується з тим, що це давній, так званий поганський звичай, а до християнства він приплетений штучно.

У нас, в Україні, серед сільського населення цей звичай зовсім невідомий. Міське населення його знає. Імовірно, до наших міст цей звичай принесли німці не раніше, як у ХVІІ столітті. В українських фольклорних матеріалах звичай обманювати в день 1 квітня зовсім не зафіксований.